Інтеграція сучасних підходів навчання іноземної мови на уроці

Вчитель Анискевич С.В.

В історії європейської школи іноземна мова то ставала об'єк­том особливої уваги, то опинялася лише на рівні третьорядного предмета. Пояснити таке різне ставлення до іноземної мови лише однією причиною — перепадами у соціальному замовленні — нав­ряд чи було б правильно. Парадоксальність ситуації у тому, що, попри наявність цього замовлення і високий рівень розвитку ме­тодичної науки в Європі, ефективність навчання іноземної мови, особливо у масовій школі, і сьогодні залишає бажати кращого.

У ХХ  столітті мала місце  постійна зміна освітніх парадигм. Мета цих змін поля­гала у прагненні знайти найбільш прийнятний для певної істо­ричної епохи раціональний, або так званий «ідеальний», підхід до навчання іноземних мов. Найбільш значимі підходи, безумовно, були прогресивними для своєї епохи, оскільки відповідали пев­ним історичним умовам, використовували найновіші досягнення суміжних наук і доступні технічні можливості. Так, «прямий ме­тод» ще на початку минулого століття бурхливо увійшов у прак­тику викладання, але не був революцією, тому, що представники і прихильники цього методу використали все найкраще, що до­сягнуто в попередніх системах викладання іноземних мов. «Свідомо-порівняльний» метод теж не ви­ник з нічого. Його корені беруть початок у граматико-перекладних методах XVIII і XIX століть, а також у теоретичних розробках представників російської радянської методичної думки.  Ці приклади підтверджують, що виникнення нового методу обумовлюється, перш за все, соціальним замовленням та підтверджується рівнем розвитку і самої методики, і суміжних наук, зокрема технічних засобів навчання. Пізніше поширився так званий «усний» метод, за ним «свідомо-порівняльний».

3 часом заклик до вживання усної мови стає все більш відчутним, а нагальна потреба спілкуватися іноземними мовами в Європі та світі приводить до виникнення та широкого поширення «комунікативного» методу. Але з часом ейфорія від повсемісного використання комуні­кативного підходу почала зникати, оскільки почастішали недо­ліки, що не проявлялися в умовах використання граматико-пере­кладних підходів. Тому нагальною стала проблема обґрунтування на теоретичному рівні комплексного підходу, який би інтегрував найбільш ефективні досягнення існуючих на той час підходів до навчання іноземних мов та відповідав соціокультурним умовам континенту.

 Розглянемо ці проблеми докладніше. Як уже відзначалося, за період реформування - часу закінченні Другої світової війни-відбулися значні зміни насамперед  у методології навчання сучасних іноземних мов, які в основному полягали в поступовому переході до комунікативної орієнтації навчання. А тому думки вчених та практиків були спрямовані на пошуки невикористаних резервів для нейтралізації таких умов нав­чання, коли відсутність мовного середовища протирічить самої суті предмета.

В основі комунікативно-орієнтованого навчання було покладено навчання через навчальну кому­нікативну діяльність, наближену до реальної. Мето­дичне забезпечення живого іншомовного спілкування на уроках стало предметом великої дослідної ро6оти котра, до речі, триває

і сьогодні.

                             

             Дослідницький підхід до викладання іноземних мов, оснований на вивченні результатів багатьох експериментів та аналізі систематичної практики викладання про­тягом певного періоду, у багатьох вчителів викликав розчарування в ефективності прийомів роботи характерних для комунікативно орієнтованого навчання. Наприкінці 90-х років XX ст. побутувало твердження, що наступає кінець комунікативного методу. Але ра­зом із тим хотілося б зазначити, що постійна мінливість соціаль­ного контексту створювала нові теоретичні та практичні запитан­ня, при цьому постійно розширюючи, поглиблюючи та доповнюю­чи поняття «комунікативності» в методиці. Тому деякі європейські фахівці і сьогодні вважають, що найважливішим напрямком сучасних досліджень було і залишається комунікативно-орієнтоване навчання іноземних мов.

Цікавий коментар знаного фахівця у галузі методики навчання іноземних мов Дугласа Брауна. Він вважає, що початок XXI сто­ліття треба розглядати як «посткомунікативну еру навчання інозем­них мов», основною рисою якої є увага до навчання взагалі та внеску особистості вчителя в навчальний і виховний процес залежно від умов навчання та потреб вивчаючих. Відмова від сценарію «єди­ного підходу до навчання» частково зумовлена тим, що значно роз­ширилися параметри навчання та викладання іноземної мови, в ос­новному вони полягають у:

§  зміні мети навчання, зокрема внесення соціальних і культурних факторів, як-от: розвиток соціокультурних та інтеркультурних знань, умінь і навичок;

§  розвитку особистісне орієнтованого навчання, подальше сприяння автономії учнів у процесі навчання, увага методистів, дослідників і вчителів до навчального процесу, в центрі якого — учень та його потреби;

§  збільшенні кількості теорій опанування іноземною мовою, ав­торами яких є не тільки лінгвісти та методисти, а й психологи;

§  інтернаціоналізації методів навчання, визначення загальної ме­ти та принципів оцінювання, ключовими у цьому процесі стали такі фактори, як об'єднання Європи наприкінці XX століття та робота Ради Європи у царині навчання іноземних мов;

§  рості можливостей навчання за допомогою комунікативної тех­нології, зокрема появі умов, що уможливлюють повну чи часткову відмову від класне-урочної системи навчання.

 Сьогодні значно відрізняються погляди фахівців у різних краї­нах Європи щодо використання комунікативного підходу. Навчальні програми Греції, Люксембургу та інших країн містить рекомендації вчителям  приділяти увагу таким традиційним видам роботи,

як читання та переклад, інтенсивне повторювання і вивчення напам'ять. З цього можна зробити висновок про повернення у використання елементів граматико-перекладного методу. Офіційні програми з навчання іно­земних мов європейських країн відображають фактичні зміни в навчальному процесі. Аналіз цих документів дає змогу стверджувати, що більшість із них містять такі формулювання рекомен­дацій з навчання, де чітко визначено свободу вчителя у виборі методологічних принципів.

Учителям рекомендовано підхід, у рамках якого основною темою є повсякденне життя дітей,  його подальший розвиток у напрямку по спіралі: вперед та вгору, з поступовим ускладненням матеріалу та його періодичним повторенням уже на новому рівні. Але деякі науковці вважають за доцільне поєднання теоретичних і прак­тичних видів роботи, інші пропонують міждисциплінарний під­хід. Окрім того, вчителів заохочують використовувати центрований на учневі підхід до навчання, прийоми, що відповідають індиві­дуальним потребам. Щодо видів роботи, то, як свідчить аналіз, використовують індивідуальні, парні та групові. Великої ваги сьо­годні набувають такі аспекти, як соціальна взаємодія вивчаючих мову, тому на зміну мовним іграм прийшли так звані рольові, їх все частіше використовують у шкільній аудиторії .

Разом із тим червоною ниткою через усі програми проходить рекомендація щодо використання для навчання автентичних ма­теріалів з вимогою урізноманітнення їх змісту (вірші, пісні, фільми, кулінарні рецепти, реклами тощо). Але матеріали для навчан­ня мають відповідати потребам та інтересам дітей певного віку.

Отже, комунікативні завдання сьогодні підлягають серйозні перевірці з точки зору ефективності. Наприклад, в результаті багаторічного вивчення проблеми навчання читанню у Великій Британії було прийнято рішення знову повернутися до «букво-звукових відповідностей», прийому, який, як виявилося, значно ефективніший, «комуніка­тивно орієнтованого навчання читанню» шляхом прослуховування текстів і їх подальшого відтворення у вигляді читання. Інші поло­ження комунікативно орієнтованого навчання підлягають перевір­ці та критичному оцінюванню. Як виявилося з часом, мовленнєві завдання є малоефективними без традиційної уваги словниковому запасу з теми та формуванню граматичних навичок учнів. «Вільне спілкування часто виявляється порожньою тратою часу без на­лежної уваги засвоєнню діалогів, що ілюструють способи та стратегії спілкування. Навчання спілкуванню в існуючих посіб­никах побудовано як розв'язання проблем (transactional communication)). Дослідним шляхом доведено, що для спілкування в реаль­ному житті важливіше опанувати способи «підтримання бесіди»

Ефективність навчання іноземної мови є сьогодні особливим аспектом педагогічного пошуку, оскільки все більше уваги приділяється забезпеченню якості навчання. У зв'язку із цим пе­регляду підлягає стратегія і тактика оцінювання знань учнів. Так­тика контролю полягає в масовому та регулярному використанні тестових завдань для оцінки та самооцінки і учнів, і вчителя. Такий підхід сходні поширюється все більше і вже отримав належну увагу в Україні. В зарубіжних, як європейській, так і північноамериканській методиках розвивається інноваційна стратегія оціню­вання знань учнів, так звана «замкнута система» (feedback loop). Ця стратегія полягає у тому, що навчання починається з діагно­стуючого тестування учнів. Результати такого початкового тестуван­ня беруть до уваги при організації навчального процесу, відборі матеріалу та підбитті підсумків навчання. Для оцінювання якості навчання важливо зрозуміти, чи справді учні в даному класі роз­починають навчання з рівня “А” та закінчують рівнем “Z”, чи їхня фактична готовність до роботи відрізняється від очікуваної. Така стратегія походить від положення, що хороша система оцінюван­ня учнів прямо пов'язана із хорошою системою навчання. Тому зміни можна вносити за результатами і початкового, і всіх наступних тестувань, аж до підсумкового.

В процесі реформування значно змінилася система «вчитель-учень». Учням надано автономію в навчанні. Робота вчителя нині полягає в тому, щоб:

а) зробити зміст навчальних програм, форм та змісту  контролю
відкритим і доступним для учнів;

б) бути помічником і консультантом навчальної діяльності;

в) забезпечувати необхідними навчальними матеріалами та тех­нологіями роботи з ними;

г)  стимулювати  вміння само- та взаємоконтролю досягнутих
навчальних результатів.

Такі зміни відбувалися поступово, вочевидь з метою виконати соціальне замовлення суспільства на підготовку учнів де самостій­ного життя в демократичному суспільстві, надання їм можливості з дитинства засвоїти, що обов'язки є зворотною стороною прав і якщо не буде перших, то стане неможливо реалізувати і останні. Посилення автономії учнів нерозривно пов'язане з новими ви­могами до навчально-методичного забезпечення курсів з навчання іншомовному мовленню.

Організація процесу навчання у руслі реформування поступово відбувається відповідно до потреб учня, його інтересів, беручи до уваги його можливості та здатність навчатися. В ідеалі навчання має бути спрямоване на задоволення потреб учня в іншомовній освіті, створення сприятливих умов для розвитку інтелектуального, творчого потенціалу, а отже, бути особистісне орієнтованим. Така орієнтація означає здатність системи навчання створити умови, необхідні для реалізації учнями своїх особистісних потреб та мож­ливостей через вивчення іноземних мов. Саме навчання через таку призму бачиться як не просто передача знань, формування вмінь,та організація засвоєння інформації, а створення умов для реа­лізації особистісних потреб учня чи студента. Тобто реалізація особистісне орієнтованого навчання полягає в розкритті функцій особистісного орієнтованих розвиваючих функцій навчального процесу. Доведено, що навчання буде ефективним, якщо:

§  створюється та підтримується на високому рівні відчуття впев­неності учнів у досягненні їхньої мети навчання;

§  в процесі навчання підтримується позитивний психологічний клімат, сприяючий виявленню потенційних можливостей учнів, коли учень відчуває, що його поважають;

§  учень відчуває, що до нього ставляться позитивно, незалежно від результатів навчання.

Особистісне орієнтоване навчання означає, що всі методичні рішення — організація навчального матеріалу, використані мето­ди, прийоми, засоби та способи — переломлюються крізь призму особистості учня. Таке навчання зважає на індивідуальні особли­вості учня через зміст та форму самих навчальних завдань, і через характер спілкування із ним. Завдання формулюються так, щоб стимулювати його пізнавальну активність, спрямовують навчаль­ну діяльність, не акцентуючи увагу на помилках.

У рамках особистісне орієнтованості навчання сьогодні роз­виваються підходи, в основі яких:

§  резерви опанування іноземною мовою в групі (соттипіty language teaching)

§  розвиток ініціативи учнів (learner autonomy)

§  організація роботи в малих групах (learner-centered teaching)

§  навчання учнів «виробництву знань»( learner-centered curriculum)

§  створення на уроці атмосфери підтримки учнів (sирроrtive епvironment)

А також невід'ємним фактором сьогодення є необхідність формувати в процесі  навчання міжкультурну  компетенцію. Значну роль відіграє у цьому процесі навчання іноземних мов у школі, що відображено у програмах з навчання іноземних мов міністер­ствами освіти майже всіх європейських країн. У дослідженнях, присвячених міжкультурному навчанню, наголошується, що пе­рехід до нього потребує зміни всієї системи навчання іноземній мові, тому що не можна змінити мету навчання і лишити без змін усі інші її компоненти, а саме: зміст, форми, методи і засоби нав­чання. Особливо це стосується розробки підручників нового по­коління, побудованих за принципом міжкультурного навчання, мета яких полягає у формуванні міжкультурної компетенції..

Отже, аналіз дає можливість визначити сучасну мету навчання іноземних мов. її визначають три основні категорії.

По-перше, це навчання іноземної мови учнів для їхньої готов­ності використовувати іноземну мову як засіб спілкування.

По-друге, у навчанні іноземної мови вбачають можливість кон­струювання власної соціальної  та культурної  ідентичності учня шляхом порівняння з виучуваною культурою і європейським со­ціумом. Така культурна перспектива сприяє вихованню толерант­ності та поваги до представників інших культур.

По-третє, опанування іноземних мов значно прискорює когнітивний розвиток учнів і сприяє стимулюванню їх навчальної діяльності.

Поєднав більшість із цих потреб сучасності так званий «інте­гративний» підхід до навчання іноземних мов. (Насправді це гру­па підходів, об'єднаних такою назвою). Необхідність його появи та розвитку обумовлена такими факторами:

§  появою нових цінностей у європейському суспільстві та освіт­ньому просторі;

§  наявністю змін в меті навчання, що відбулися під впливом соціокультурних особливостей;

§  вимогою рівноцінності іншомовної компетенції на структурно-лінгвістичному рівні (пріоритет граматико-перекладного підхо­ду) і на рівні його адекватного використання та опанування ре­альним соціокультурним контекстом функціонування іноземної мов (пріоритет комунікативно-міжкультурної дидактики).

Інтегративний підхід передбачає поєднання структуралістських та прагматико-соціокультурних напрямів у мовознавстві: першого при розробці продуктивно-репродуктивних вправ у поєднанні з тра­диційно-консервативним педагогічним підходом, другого — при створенні репродуктивно-продуктивних завдань у рамках гумані­стичної парадигми беруть до уваги, що структурна правильність висловлювань не повинна нівелюватися. Основним принципом навчання в рамках інтегративного підходу є принцип усвідомленого навчання, що базується на визнанні провідної ролі мислення в процесі опанування іноземною мовою, адекватне розуміння учнями мовних одиниць і формування здатності робити вибір у процесі спілкування.

Ознаками інтегративного підходу є діяльнісний характер нав­чання з орієнтацією на опанування різних видів мовленнєвої діяльності та форм мовленнєвого спілкування, принципи свідомого  навчання, спрямованого на комунікацію, врахування інди­відуальних особливостей та інтересів учнів як активних суб'єктів навчальної діяльності. Цій підхід передбачає органічне поєднання в процесі навчання рис граматико-перекладного підходу, орієнто­ваного на граматичну правильність і лексичну точність висловлю­вань, і комунікативного, що полягає у комбінації комунікативної дидактики та соціокультурної орієнтації навчання, спрямованість  яких – у соціокультурній адекватності змісту комунікації Результатом навчання є формування єдності лінгвістичної, дискурсивної та соціокультурної компетенцій.

На початку ХХІ століття зафіксовано вже кілька різновидів інтегративного підходу(які мають назви особистісне діяльнісний, пост комунікативний тощо), часто вони мають еклектичний характер, але їхні  характери; ознаки можна окреслити так:

§  мовленнєва спрямованість навчання;

§  системність і циклічність навчання;

§  поєднання свідомого та інтуїтивного в процесі опанування ін­шомовним мовленням;

§  взаємодія всіх видів мовленнєвої діяльності;

§  можливість усного випередження в навчанні;

§  опора на письмовий текст як основне джерело іншомовної

§  ін­формації;

§  ґрунтовні теоретичні знання граматики та практичні вміння користуватися цими знаннями;

§  вивчення та аналіз кращих зразків літератури виучуваною іноземною мовою;розуміння вивченого матеріалу має підкріплюватися перекла­дом на рідну мову; постійне проведення моніторингу та оцінювання рівня набутої іншомовної компетенції учнів вчителем, само- та взаємоконтроль учнів; можливість використання вільних форм організації навчання, особливе місце належить формуванню в учнів умінь вчитися та знаходити інформацію самостійно;

§  особлива увага приділяється завданням і вправам на переклад як сполучній ланці між двома складовими компонентами підходу:

а)  граматико – перекладного , орієнтованого на граматичну правильність і лексичну точність  висловлювань та

б)  комунікативного, що полягає у комбінації комунікативної дидактики та соціокультурної спрямованості навчання, спрямова­ність яких — у соціокультурній адекватності змісту комунікації.

Але і цей підхід не є ідеальним, він активно розвивається зав­дяки дослідницькій роботі науковців і вчителів-практиків. Зокре­ма, перспекти — поставлені потреби учня, вони є основним факто­ром вибору змісту та прийомів робити. Актуальним є повернення до проблем інтенсифікації навчання та схованих резервів людської психіки  оволодіння іншомовним усним і писемним мовлен­ням, а також педагогічної підтримки учнів.

З огляду на вище сказане, можна констатувати, що вчителі кафедри іноземних мов Кіровоградського колегіуму послідовно втілюють у свою роботу інноваційні методи навчання та інтегрують сучасні підходи у викладанні іноземної мови.

Так, я особисто, на своїх уроках широко використовую інтерактивний метод навчання, який надає можливість вирішити комунікативно-пізнавальні задачи засобами іншомовного спілкування.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної активної взаємодії вчителя і учня та усіх учнів в процесі спілкування. Це – спів навчання, взаємонавчання, де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання.

У своїй роботі  я використовую як індивідуальні, так і парні та групові види роботи, спираючись  на автентичні матеріали, які відповідають потребам та інтересам дітей певного віку. В цілому мені допомагають підручники Click On, автор Верджінія Еванс.

Наприклад: фронтальні форми організації навчальної діяльності учнів:

§  Мікрофон

§  Незакінчені речення

Наприклад:

The most important thing is….

I think this information is …

I’d like to…

При вивченні теми “ The Attractions of the USA” ці два прийоми були успішно застосовані.

Фрагмент уроку:

 discussing the problem, using the microphone.

T. In one of your outlines there is a point “Attractions of the USA”

You can see a microphone in my hand. I am asking you one question “What place in the USA would you like to visit? Why does it attract you?”

The one whom I give the microphone starts answering and then passes it to anybody of you.

Ps. Answer the question one by one, beginning with the words: “ I would like to visit…”

§  Мозковий штурм

При вивченні теми «Constitution of Ukraine» учні із задоволенням виконують таке завдання, як «   What words came to your mind when you hear the word leader». Називаються такі якості як ‘initiator’, ‘honest’, ‘sociable’, ‘just’, ‘educated’.   Далі учням пропонується обговорити в групах і визначити які риси на їхню думку, повинні бути притаманні лідеру в першу чергу. Кожна група аргументує свою думку.  Наприклад,  “ Our group thinks that a leader should be initiative first of all, because the meaning of the word leader is a person who guides or directs a group, movement, etc. Secondly, a leader must be honest, otherwise people won’t trust him.  Thirdly, a leader should be a sociable person, because he interacts with people”

§  Пошук партнера для бесіди

Так, наприклад, при вивченні теми «The USA. The Land and Its People»     учням пропонувалося таке завдання:

        T. At the previous lesson some pupils got the cards with the task to find information about people of different nationalities that live in the USA. The rest of the pupils are getting cards now with the task to find the representative of the nationality which is pointed in the card and to get as much information as possible

Ps. Look for their partners. Then they make up dialogues and dramatize them.

§  Аналіз ситуації

Так наприклад, при вивченні теми”Food” учням була запропонована дилема: What food is better: traditional Ukrainian food or American fast food? 

На дошці з одного боку була таблиця traditional Ukrainian food  з другого American fast food    Учні, які підтримували ідею  traditional Ukrainian food ставали з одного боку дошки;  учні, які схилялися до ідеї American fast food   ставали з другого боку; а ті, хто не вирішив, що краще, ставали посередині. Після цього кожен учень  висловлювався, чому він підтримує цю ідею, а не іншу.

Для розвитку соціальної взаємодії я використовую такі види роботи як дискусії та рольові ігри.

Наприклад, при вивченні теми «Education in Ukraine» учням було запропоновано таке завдання:

“Read the proverb ‘One is never too old to learn’ and answer the questions:

·       What do you think about it?

·       Are there any age limitations for learning?

·       How long is everybody of you going to study?

·       What does learning give to a person?

Discuss this problem in your groups of four try to remember any example from life or literature and in 4 minutes report the results of your discussion.Це є приклад оцінювальної дискусії.

У своїй роботі я намагаюся використовувати рольові ігри. У цьому мені допомагає автентичний підручник англійської мови “Click On”, автор Вірджинія Еванс, який пропонує вправи з використання рольової гри.

Так, у 9-му класі при вивченні теми «Пригоди» після обробки тексту “Lost in the Jungle” учням було запропоновано об’єднатися у групи з чотирьох осіб . Кожен учень обрав роль одного з чотирьох героїв оповідання і групи драматизували його. Ця нескладна вправа викликала зацікавленість учнів.

Що стосується формування міжкультурної компетенції, то вдалим, на мою думку, був нетрадиційний урок – рольова гра у 11 класі “English Tea Party”. Метою уроку було сприяти удосконаленню навичок усного мовлення учнів, активізувати і закріпити їхній словниковий запас з теми; ознайомити учнів з життям і культурою англомовних країн, систематизувати знання учнів про звичаї, традиції британського стилю життя; здійснювати особистісне спілкування з учнями та емоційний вплив на учнів; здійснювати особистісне спілкування з учнями та емоційний вплив  на учнів; виховувати і підтримувати і учнях інтерес до культури країни мову якої вони вивчають .

Окремо необхідно  зупинитися на такій формі роботи як проектна технологія, яку дуже активно використовують вчителі нашого закладу. Проектна технологія дозволяє одночасно і більш ефективно форму­вати в учнів низку ключових компетентностей, перш за все «уміння вчитись», тобто вміння самостійно здобувати знання у будь-якому вимірі «простору навчання». Вони вчаться організовувати свою роботу з розв'язання актуальних проблем і досягнення потрібного результату, набувають навичок самоконтролю, самооцінки, самовдосконалення.

           Співпраця учнів між собою та з учителем під час виконання проектів
сприяє формуванню соціальної компетентності демократичної особистості. Учні навчаються спільно визначати проблеми і цілі діяльності, ефек­тивно співпрацювати, бути ініціативними і відповідальними за при­йняття рішень, обґрунтовано долати суперечки.

Проектна технологія дає можливість широко використовувати комп’ютер та Інтернет для пошуку, обробки інформації та роботи з нею, для  презента­ції матеріалів проекту тощо і, таким чином, формувати компетентності з інформаційних і комунікативних технологій. У цьому відношенні найбільш плідними виявляються телекомунікаційні проекти.  

Застосування проектної технології — один зі шляхів виховання ак­тивної особистості, що може взяти на себе ініціативу і діяти у межах правового поля. Учні вчаться самостійно розв'язувати проблеми, прий­мати й обґрунтовувати рішення, виконувати роботу за складеним про­ектом. Це дає їм упевненість у собі, тому що уможливлює для кожного демонстрацію своїх знань, умінь і досягнень Також це засіб формуван­ня критичного мислення і водночас розвитку творчих здібностей дити­ни. Такий підхід дає можливість сприяти формуванню у дітей та підліт­ків уміння працювати у команді, а значить - розвивати здатність соціальної взаємодії.

Застосування проектної технології під час вивчення англійської мови,  як на уроках, так і в позакласній роботі, створює додаткову мотивацію до навчання. Учні пропонують чи виконують проекти тому, що це їм цікаво. До того ж, це можливість організувати мовну практику, використо-вуючи інтегровані знання та розвиваючи вміння застосовувати англійську мову в контексті реальних проблемних ситуацій, формувати комунікативну мов­леннєву компетентність, що складається з таких компонентів: лінгвістична (лексична, граматична, семантична, фонологічна, орфографічна, орфоепічна), соціолінгвістична, прагматична та ін.

         До переваг проектної діяльності слід також віднести розвиток різноманітних здібностей учнів, у тому числі через навчання:

§  вільно і точно володіти мовою;

§  вибору засобів досягнення кінцевого результату самими виконав­цями;

§  конструктивно спілкуватися, співпрацювати, взаємодіяти, надавати взаємодопомогу, долати суперечки;

§  використовувати різні організаційні форми роботи;

§  використовувати різноманітні  засоби дизайну(плакатів, друкованих матеріалів, буклетів, колажів тощо);

§  добирати різноманітні  наочні матеріали: фотографії,  малюнки, діаграми, графіки тощо;

§  використовувати сучасну оргтехніку та обладнання (відеомагнітофон, камера, комп'ютер).

Отже, застосування проектної технології зі свідомим акцентуван­ням ідеї інтегрування є важливим засобом сучасної освіти і громадсько­го виховання, розвитку критичного мислення і творчих здібностей ди­тини. Зазначена технологія стимулює загальну активність учнів, сприяє створенню плідного освітнього середовища й утвердження системного характеру навчання та самонавчання. Так під час проведення тижня англійської мови в Кіровоградському колегіумі учням 7-х класів було запропоновано розробити проекти до Дня Подяки у США та презентувати їх.

Учні підійшли до поставленої задачі творчо, широко використовуючи комп’ютер та Інтернет для пошуку інформації та обробки і роботи з нею. Було створено десяток групових та індивідуальних інформаційних проектів та різну тематику:

§  “Thanksgiving Day Parades”

§  “Thanksgiving Day Decorations”

§  “Thanksgiving Day Recipes” та інші.

Цікаво та показово проходив захист цих проектів. Як кінцевий результат було створена збірка проектів.

Першим та другим класам було запропоновано зробити малюнки та підписати листівки до Дня Подяки. Індивідуальні роботи були зібрані в альбом і таким чином був створений груповий творчий проект “ Thanksgiving Cards”.

Інтерактивна діяльність включає організацію і роз­виток діалогічного мовлення, спрямо­ваних на взаємо­розуміння, взаємодію, вирішення проблем, для кожного із учасників навчального процесу.

Основними принципами сучасних методів є: рух  від цілого  до окремого, орієнтація занять на учня  (learner-centered lessons), цілеспрямованість та змістовність занять, їх спрямо­ваність на досяг­нення соціальної взаємодії при наявності віри у викладача в  успіх своїх учнів, інте­грація мови та засвоєння її за допомогою знань з інших галузей наук.

Література

1.      Ляховицкий М, В. Методика преподавания иностранных языков.— М., 1981.— 158 с.

2.      Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник.— К., 1999.-320 с.

3.      Основные направлення в методике преподавання иностранных языков с XIX XX вв. / И Я. Рахманов. Н. И. Гез. И. А. Зимняя, С. К. Фоломкина, И. Я. Шайкевич.— т., 1972.-320 с.

4.      Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення викладання, оціню­вання. Відділ сучасних мов. Страсбург.— К., 2003.— 261 с.

5.      Foreign Language Teaching in Schools in Europe. European Commission, The Information Network on Education in Europe. Printed in Belgium, 2001.— 344 p.

6.      Heyworth F. The organization of innovation in the language education. A set of case studies. European Center for Modern Languages. Council of Europe Publishing — March 2003.- 150 p.

7.      Montagne Francesca. The organization of the language education in small states. Euro­pean Centre for Modern Languages, Councii of Europe, 2003.— 101 p.

8.  EURODICE REPORTS «The situation of modern languages teaching and learning in Europe»